Поточна трансформація освіти в Україні відбувається не за рахунок технологій як таких, а за рахунок зміни логіки управління та взаємодії між державою і приватним сектором. Цю зміну дуже чітко окреслила панельна дискусія «Роль EdTech в системі освіти країни», що відбулася в межах Першої Всеукраїнської конференції «Цифрові інновації в освіті 2025», організованої EdTech Ukraine Association.

Учасниками панелі стали чотири середовища, які сьогодні фактично визначають майбутнє освіти:

• вища освіта — Ксенія Семенова, директорка Київського авіаційного інституту;
  
• шкільний сектор — Андрій Марченко, директор з розвитку Optima School;
  
• корпоративна освіта — Сергій Сільченко, DTEK Academy;
  
• EdTech-бізнес — Ілля Філіпов, співзасновник та CEO студії онлайн-освіти «Едера».
  

Фото з сайту EdTech Ukraine Association edtech.net.ua

Їхні виступи показали: сьогодні EdTech в Україні — це вже не про «інтерактивні інструменти», а про керування швидкістю змін, здатність до інституційної автономії та побудову нової мотивації до навчання в епоху ШІ.
І, що найважливіше, — про національну спроможність: від виживання енергосистеми до збереження кадрового резерву.

EdTech починається не з технологій, а з управління

Одним із найсильніших сигналів панелі стало усвідомлення: справжня EdTech-трансформація не починається з платформ чи штучного інтелекту. Вона починається з того, чи готова інституція відмовитися від старої логіки управління.

Це показала директорка Київського авіаційного інституту Ксенія Семенова, яка наголосила, що технічні інструменти — це лише наслідок, а не причина змін.

КАІ спершу змінив саме архітектуру управління: Наглядова рада перестала бути декоративним “дорадчим органом” і стала центром прийняття рішень. Це дало університету суб’єктність — право діяти швидко, не чекаючи дозволів “згори”.Потім — фінансова автономія, що зняла головний страх українських університетів:
“а чи не прийде аудит?”. Завдяки новому правовому статусу рішення тепер можна тестувати без бюрократичного паралічу — якщо інструмент не працює, його просто змінюють.

Ректорка КАІ — Ксенія Семенова — Фото з сайту EdTech Ukraine Association edtech.net.ua

Третій крок — найбільш показовий: робота з культурним саботажем.
У КАІ не починали з тренінгів чи мотиваційних програм. Вони змінили середовище дій.
Звідси і знаменита фраза-гештальт цієї панелі:

«Культура їсть стратегію на сніданок — це 100% правда».

Саме тому ми фізично вилучаємо принтери з кафедр, змушуючи систему перейти з паперової логіки до цифрової, замість “переконувати” роками.

Це звучить радикально, але насправді є управлінською технологією:
коли папір зникає, цифрові процеси перестають бути “новими” — вони стають єдино можливими. Не переконання, не просвітництво — зміна поведінкової екосистеми.

Саме тому в КАІ EdTech не “впроваджується” — він органічно з’являється як наслідок нової управлінської культури.

EdTech як інструмент національної безпеки, а не просто освітня технологія

Другий ключовий сигнал панелі полягав у тому, що EdTech сьогодні в Україні виходить далеко за межі освітнього сектору. Він вже виконує функцію економічної та інфраструктурної стійкості — тобто фактично стає частиною системи національної безпеки.

Про це говорив Сергій Сільченко, представник DTEK Academy. Він описав не гіпотетичну “інноваційну історію”, а ситуацію, коли технологічні рішення стали відповіддю на ризик колапсу цілої галузі. Після початку повномасштабного вторгнення підприємство “Павлоград-Вугілля”, яке забезпечує 95% енергетичного вугілля країни, опинилося на межі зупинки через відтік персоналу. Умовно — без цієї ланки ланцюга не працюють ТЕС, а без ТЕС — не працює велика частина енергосистеми.

Рішенням став не “класичний” освітній курс, а швидка EdTech-модель перекваліфікації через чатботи та VR/XR-тренажери. У результаті понад 700 людей змогли змінити професію за лічені тижні, а підприємство — уникнути зупинки. Сам Сільченко описав економічний ефект з властивою для бізнесу прямотою:

окупність таких технологічних рішень — «шість нулів і пару цифр спереду».

Цей кейс важливий не як історія успіху компанії, а як факт:
EdTech у 2025 році — це не “про зручність для учнів”.
Це — про здатність країни не втратити критичні функції в умовах війни.Освіта тут стає не сферою послуг, а механізмом збереження промислової та енергетичної спроможності. Саме тому EdTech у корпоративному секторі розвивається не тому, що “треба бути сучасними”, а тому, що інакше — зупинка і втрати.

ШІ змінив не інструменти, а сенс навчання: виклик мотивації

Третя важлива лінія дискусії стосувалася вже не управління й не інфраструктури, а самої природи навчання. Штучний інтелект поставив принципово нове питання: якщо машина може виконати інтелектуальне завдання швидше й краще, що тоді означає “вчитися”?

CEO «Едера» Ілля Філіпов пояснив це дуже прямо:

«Зараз вони будуть запитувати: навіщо мені вчитися писати і будувати нейронні зв’язки взагалі, якщо ChatGPT це робить?»

Це не “лінь покоління”, це зміна когнітивної ролі людини у процесі навчання.
Якщо знання можна отримати миттєво, тоді мотивація до засвоєння зникає. Залишається мотивація до розуміння — і саме тут починається справжня нова педагогіка.

CEO «Едера» Ілля Філіпов — Фото з сайту EdTech Ukraine Association edtech.net.ua

Філіпов показав це на конкретному прикладі, який у педагогічних дискусіях часто губиться, але тут став центральним:

«Гарне засвоєння концепції означає, що концепція з однієї галузі може бути перенесена людиною на іншу галузь. Наприклад, диференційне рівняння, яке описує коливання поплавка на воді, можна зрозуміти як ту саму модель, що описує популяцію “хижака і здобичі” в соціології».

Цей приклад — дуже важливий:
учень, який знає формулу, не є освіченим у XXI столітті;
освіченим є той, хто бачить структуру сенсу за формулою і може перенести її в іншу сферу.

Тобто ШІ не “руйнує освіту”.
Він викриває її слабке місце: якщо школа вчить запам’ятовувати, ШІ робить цю школу зайвою;
Але якщо освіта вчить переносити смисли — ШІ стає інструментом, а не заміною.

Тобто освіта XXI століття — це не “знати”, а “уміти перенести смисл”.
Не набір знань, а здатність будувати зв’язки між ними.

Це і є точка, де стає зрозуміло:
без зміни освітньої парадигми EdTech перетворюється на косметику, а не на інструмент розвитку.
ШІ робить очевидним те, що раніше можна було роками ігнорувати: якщо освіта не вчить мислити, вона перестає бути потрібною.

EdTech як R&D для держави: коли приватний сектор випереджає нормативку

Четвертий важливий сигнал дискусії стосується ролей. У класичній уяві держава задає стандарти, а приватні гравці під них підлаштовуються. Але насправді сьогодні все відбувається навпаки: спершу з’являється успішна EdTech-модель, а вже потім держава шукає спосіб її вбудувати в нормативне поле.

Про це говорив Андрій Марченко, директор з розвитку Optima School. Він прямо наголосив, що навіть базові категорії якості дистанційного навчання досі не врегульовані на державному рівні. Це означає: держава не має інструментів оцінювання, але приватний сектор — уже має працюючі моделі.

Андрій Марченко — директор з розвитку Optima School — Фото з сайту EdTech Ukraine Association edtech.net.ua

Optima School сьогодні співпрацює більш як з 60 комунальними школами в межах державно-приватного експерименту, де напрацьовується те, чого ще не існує у законодавстві: реальні нормативи змішаного навчання.
Фактично приватний EdTech виконує роль лабораторії, у якій “тестуються” майбутні державні рішення.

І саме тому Марченко може констатувати без надмірного пафосу, а як факт:

«Сьогодні немає аналогів дистанційки таких якісних, як в Україні — це можу точно сказати».

Той, хто колись мав “долучатися”, тепер виробляє стандарт.
Держава вже не є генератором реформ — вона стає механізмом їх подальшого масштабування. EdTech уже продукує реформи, а держава лише їх доганяє.
Там, де у держави — стандарти 2010 року, у EdTech — діючі рішення 2025 року.
Де в держави — норми, у EdTech — практика.І в цьому сенсі EdTech сьогодні виконує не роль “постачальника послуг”, а роль R&D-партнера держави — не теоретично, а буквально: на його основі вже розробляються нормативні засади змішаних форматів освіти.

Від «цифровізації» до нової освітньої архітектури: чому ці зміни стосуються не тільки EdTech

П’ятий висновок, який давала панель, полягає в тому, що EdTech сьогодні змінює не лише “як ми навчаємо”, а хто взагалі має право задавати напрям розвитку освіти в країні. Раніше це робила виключно держава. Зараз — екосистема.Причина проста:  державні стандарти не просто відстають, вони блокують сучасні моделі.
Ксенія Семенова проілюструвала це конкретним прикладом:

«В стандарті кібербезпеки написано, що дистанційної форми навчання в кібербезпеці не може бути».

Парадокс полягає в тому, що у світі кібербезпеку навчають онлайн майже всюди, тоді як український норматив її забороняє. Це вже не технічна проблема — це зіткнення двох парадигм:
минулої (освіта = процес)
і нової (освіта = результат і швидкість).

Саме тому сьогодні реформи не “стартують” з МОН, а провокуються практикою, що вже відбулася. Але щоб ця практика не залишилася локальним феноменом, потрібен посередник між державою та ринком — інституція, яка може перекласти мову інновацій у мову нормативів.

Цю роль виконує EdTech Ukraine Association.

Вона не просто представляє компанії — вона стала інфраструктурним гравцем, який:

• бере участь у створенні нових освітніх стандартів,
  
• залучає приватний сектор до регуляторних рішень,
  
• інтегрує Україну в European EdTech Alliance,
  
• переносить міжнародні моделі на український ґрунт не як “копію”, а як системний формат.
  

Фактично Асоціація сьогодні — це “перекладач правди в політику”:
EdTech приносить робочу модель → Асоціація легітимізує її → держава масштабує.Тому центр впливу вже не в міністерстві, а в екосистемі.
І це найбільший структурний зсув, який зробила ця війна в українській освіті.

Що це означає для майбутнього української освіти

Ця панель показала: реальна трансформація освіти сьогодні народжується не всередині державних механізмів, а там, де є управлінська автономія, швидкість ухвалення рішень і готовність діяти без страху перед “традицією”. Університети, які змінюють культуру управління, можуть інтегрувати EdTech не як інструмент, а як середовище розвитку. Корпоративний сектор демонструє, що технологічна освіта — це вже не про “компетенції”, а про здатність країни функціонувати під час кризи. EdTech-бізнес ставить питання не “які технології обрати”, а “що тепер означає вчитися”, коли частину інтелектуальної роботи виконує ШІ. І лише після цього виникає запит на нормативні зміни.

Фото з сайту EdTech Ukraine Association edtech.net.ua

Отже, EdTech в Україні перестав бути технологічним проєктом. Він став інституційним проєктом. Він не “допомагає” системі — він вчить її нового способу дії. Держава ще намагається оновлювати правила, але практика реформ уже відбулася на рівні шкіл, університетів, EdTech-компаній і секторів економіки. І тепер саме від здатності інтегрувати ці моделі у публічну політику залежить, чи перетвориться українська освіта на сучасну систему, чи залишиться полем експериментів, що існують паралельно до закону.