Teachers’ emotional labor during wartime: Autonomous and controlled reasons as predictors of ill-being
- Автори: Шахар Нудлер Музікант, Моті Беніта.
- Рік публікації: 2026
- Журнал / джерело: Teaching and Teacher Education
- Тип дослідження: Лонгітюдне (три етапи опитування протягом навчального року).
- Контекст / країна: Ізраїль, період війни в Газі (2023)
Дослідження показує, як різні способи керування емоціями під час війни впливають на рівень депресії та вигорання вчителів. Виявляється, що те, чому вчитель стримує чи виявляє почуття, важливіше за сам спосіб.
Вчителі часто змушені приховувати власні страхи чи розпач, щоб підтримувати учнів, особливо під час війни. Це називають «емоційною працею». Науковці хотіли з’ясувати, які стратегії такої праці безпечніші для психіки: просто «одягати маску» (поверхнева дія) чи намагатися щиро відчути потрібну емоцію (глибинна дія). Також було важливо зрозуміти мотивацію: чи робить це вчитель щиро через покликання, чи через зовнішній тиск і очікування інших. Це важливо, щоб знайти способи захисту освітян від депресії та професійного виснаження у періоди гострого стресу.
Щирість як захист: Намагання вчителів щиро співпереживати та налаштовувати себе на позитив («глибинна дія») допомагає знизити рівень тривоги та з часом зменшує емоційне виснаження.
Маска виснажує: Постійне приховування справжніх почуттів («поверхнева дія») на початку кризи різко підвищує ризик депресії та вигорання.
Внутрішня згода — ключ до стійкості: Вчителі, які сприймають емоційну підтримку учнів як свій добровільний вибір та частину професійної ідентичності, набагато менше страждають від стресу.
Шкода від примусу: Якщо педагог відчуває, що «мусить бути позитивним» лише через вимоги адміністрації чи батьків, його психологічний стан погіршується значно швидше.
Часовий ефект: Позитивний вплив щирих емоцій проявляється не відразу, а накопичується протягом кількох місяців, стаючи надійним щитом проти виснаження.
Результати корисні для директорів шкіл та психологів. Важливо не просто вимагати від вчителів емоційної стійкості, а допомагати їм знайти особистий сенс у підтримці дітей. Адміністраціям варто уникати створення атмосфери примусового «позитиву», натомість краще розвивати професійну автономію вчителя. Вчителі, які бачать у своїй праці місію, а не набір правил, довше залишаються в професії.
- Дані базуються на самооцінці вчителів, що може залежати від пам’яті чи бажання виглядати краще.
- Дослідження проводилося в конкретному культурному контексті (Ізраїль), тоді як у культурах, де приховування емоцій є соціальною нормою, наслідки можуть бути іншими.
- Результати отримані в умовах війни, тому вони можуть не повною мірою стосуватися періодів мирного життя.
Оригінальна стаття:
Teachers’ emotional labor during wartime: Autonomous and controlled reasons as predictors of ill-being
Журнал: Teaching and Teacher Education (2026)