Освітяни часто чують уривки великих промов — але не завжди є час заглибитися в контекст. Саме тому ми в Інституті прикладної педагогіки подивилися всі п’ять годин Саміту перших леді та джентльменів і підготували для вас аналітичний огляд. Це спроба зібрати в одне ціле меседжі міністра, критичні зауваги та ті виклики, які залишилися поза кадром. У цьому матеріалі ми розбираємо візію міністра освіти і науки України Оксена Лісового — її силу, слабкі місця, ризики та значення для української школи.

Освіта як фундамент стійкості

Фото зі статті “5 порад київської школи, як можна проводити уроки в укритті під час повітряних тривог”

П’ятий Саміт перших леді та джентльменів у Києві став майданчиком, де освіта прозвучала як питання національної безпеки. Виступи міністра освіти і науки Оксена Лісового – це водночас карта поточної війни за школу і намагання прокласти шлях у майбутнє. Ключова теза міністра – «освіту не можна відкладати ніколи» – задає рамку: або система працює попри обстріли, або країна втрачає не лише сьогоднішній день, а й шанс на завтра.

«Без освіти Україна не може виграти цю війну і не може виграти завтрашній день», – підсумував Оксен Лісовий.

Архітектура стійкості: від сценарного мислення до підземних шкіл

Підземна школа у Харкові.

Міністр пропонує мислити освітою як інфраструктурою стійкості. Сценарне планування («А, В, С» під блекаути, втрату зв’язку, зупинку транспорту) виводить школу з режиму «реакції» у режим «готовності». Ідея зробити школу й лікарню центральними вузлами громади переводить розмову про відбудову з площини «будівель» у площину «життєвих контурів».

«Може трапитись пандемія, може трапитись війна, може трапитись економічна криза тощо. Є різні сценарії, і, прораховуючи їх, ми розбудовуємо всі наші системи, починаючи від інфраструктури» – Оксен Лісовий.

Найсміливіший крок – курс на будівництво підземних шкіл. Це відповідь на безпекові ризики, але водночас – тест на зрілість держави: складні інженерні об’єкти вимагають пріоритизації, поетапності, чітких стандартів вентиляції, доступності, інклюзії, а головне – прозорості у фінансуванні. Інакше амбіція перетворюється на політичну декорацію. Тут і виникає головне запитання: чи здатна держава одночасно воювати, відбудовувати та зводити сотні складних об’єктів у короткі терміни? Масштаб і заявлений темп виглядають нереалістичними: це не просто «ще один будівельний проєкт», а комплексна інженерія, яка вимагає років. Якщо цей ризик не врахувати, саме поняття «підземної школи» може стати символом нездійсненних обіцянок.

Гібрид як норма, школа як простір навичок

Фото з сайту osvita.ua

Візія Лісового – зважена комбінація офлайну й онлайну. Фізична школа – місце соціалізації, «м’яких навичок» і довіри; платформи – гнучкість, безперервність, план Б на час тривог. Концептуально – бездоганно. Практично – це означає рівний доступ до техніки та зв’язку, підготовлених учителів і методики, які роблять онлайн не «замінником уроку», а іншим форматом навчання.

Але в цій логіці є слабкі місця. Гібридність у країні з таким рівнем цифрової нерівності може закріпити відставання вразливих груп. Для сільських шкіл, родин з мінімальними ресурсами чи дітей у прифронтових районах вимога «поєднувати офлайн та онлайн» звучить красиво, але виглядає як новий бар’єр. Ще складніше – перепідготовка вчителів. Оксен Лісовий говорить про потребу змінити підхід, але це процес «довгої хвилі»: десятки тисяч педагогів, які працюють за старими моделями, не можна трансформувати «курсом у два тижні». Якщо не врахувати цю інерційність, реформа ризикує перетворитися на формальність: сертифікати будуть, але уроки залишаться тими самими.

«Майбутнє освіти – в комбінації, у дуже виваженій, якісній комбінації онлайн- і офлайн-формату. Фактично це буде школа – фізичний простір, у центрі якого знаходитиметься онлайн-платформа, що дозволятиме більше свободи для дітей, але обов’язково виводитиме їх на офлайнову складову – там, де ми здобуваємо всі наші м’які навички». – Оксен Лісовий.

Політика намірів і політика дій

У виступі міністра є сильні символи. Підземні школи як доказ того, що освіта триває попри небезпеку. Гібрид – як механіка стійкості. Ідея «уроку миру» – як експорт українського досвіду, який перетворює біль на сенс. Це важлива «м’яка сила» держави.

Але символи не замінюють інженерію процесів. Політика намірів без дорожньої карти завжди ризикує втратити довіру. Педагоги добре пам’ятають попередні «реформи», де пафосні заяви не супроводжувалися реальними ресурсами. У результаті будь-які слова «зверху» сприймаються з дедалі більшим скепсисом. Обіцянка швидко змінити систему підготовки вчителів без пояснення етапів – це не стратегія, а декларація. А масштабні плани будівництва без уточнення термінів і фінансування виглядають радше як політичний сигнал міжнародним партнерам, ніж практичний план для директорів шкіл.

Невидимі фронти: про що сказано менше, ніж варто

Стратегічна рамка звучить переконливо, але є напрями, де бракує акценту.

• Психосоціальна підтримка.
  Ідеї «стійкості» не замінюють системних програм допомоги. Якщо травми дітей і вчителів залишаться неперопрацьованими, вони трансформуються у хронічні проблеми, які зруйнують довіру до школи як безпечного простору.
• Вигорання педагогів.
  Українські вчителі працюють у режимі подвійного навантаження: навчання + виживання. Без програм підтримки ми ризикуємо втратити ядро системи. А це вже не питання якості, а питання «чи є кому вчити?».
• Реінтеграція дітей-біженців.
  Мільйони учнів повернуться з іншими навчальними програмами. Якщо система не створить механізмів «мостів» – індивідуальних траєкторій, адаптаційних курсів, – ми отримаємо покоління дітей, яке не зможе інтегруватися ані у свою, ані в чужу систему.
• Деокуповані території.
  Там школа існує в іншій логіці: постійні обстріли, нестача кадрів, відсутність базових умов. Ігнорування цих реалій робить загальну стратегію занадто «усередненою» й віддаленою від практики.

Ці фронти менш видимі, ніж підземні школи, але саме вони вирішують долю освіти щодня.

Прикладна педагогіка як тест на реалістичність

З погляду прикладної педагогіки, меседжі Оксена Лісового звучать як стратегічна рамка, але їхня цінність для освітянської спільноти визначатиметься здатністю перевести політичні гасла у педагогічні інструменти. Підземні школи – це не лише архітектура безпеки, а й нова логіка організації освітнього середовища: як забезпечити природне світло, простір для ігор, інклюзивність, доступність лабораторій та бібліотек? Тут потрібна участь педагогів ще на етапі проєктування, інакше школа ризикує перетворитися на укриття з класами, а не на живе середовище розвитку.

Ідея гібридного навчання в прикладній педагогіці означає більше, ніж комбінацію «офлайн + онлайн». Це виклик для методик: як побудувати навчальний день так, щоб учні не просто дивилися уроки на екрані, а взаємодіяли, дискутували, розвивали критичне мислення й командну роботу? Це вимагатиме нових дидактичних сценаріїв, де цифрові інструменти стають не «дублем» дошки, а простором досліджень і спільної творчості.

Нарешті, «урок миру», який Україна пропонує світу, з погляду прикладної педагогіки – це не лише символічний меседж, а можливість для створення цілого комплексу практик: від рольових ігор і симуляцій конфліктів до міжкультурних діалогів і проєктних завдань, що вчать дітей не лише говорити про мир, а й діяти у спосіб, який його наближає. Саме так великі ідеї перетворюються на конкретні методики, які можна застосовувати на уроці вже завтра.

Вага доказів і межа можливого

Візія міністра тримається на очевидній істині: освіта – це спосіб перетворювати хаос на порядок. Але сила стратегії визначається не лише правильністю гасел, а й якістю доказів того, що вони працюють. Підземні школи мають доводити безпеку й відвідуваність, а не лише існування. Гібридна освіта має оцінюватися результатами навчання, а не кількістю підключених платформ. Система підготовки вчителів – тим, як змінюється урок у класі, а не статистикою проведених тренінгів

Найбільший ризик – розрив між мрією та реальністю. У війні можливості завжди менші за амбіції. Якщо це не визнавати, ми отримаємо не стратегію, а чергове джерело розчарування.

Що це означає для української школи?

Фото з п’ятого саміту перших леді і джентельменів

Для шкіл і вчителів виступ Оксена Лісового має подвійний ефект. З одного боку, він підтверджує: безпека стає головною умовою навчання. Укриття, підземні класи, тренінги реагування на тривоги – тепер невід’ємна частина освітнього середовища. З іншого боку, гібридність поступово стане стандартом, а це вимагає інвестицій у техніку, платформи й компетенції вчителів.

Роль учителя змінюється: від транслятора знань до фасилітатора, наставника і навіть психолога. А навчальні програми отримають новий обов’язковий блок – уроки миру й цінностей, що виховуватимуть критичне мислення, емпатію та культуру співжиття.

«Ми вже сьогодні з Міністерством розвитку регіонів та інфраструктури обговорюємо сценарій того, як будуть будуватися дороги. Так, наприклад, у центрі цього планування стоїть школа і лікарня – дві ключові інституції. От що для нас важливо»

У цьому сенсі виступ Оксена Лісового – не лише політична заява, а й сигнал освітянам: школа вже сьогодні є частиною обороноздатності країни. Але між символами й реальністю лежить дистанція. І тільки там, де амбіція підкріплена ресурсами, планами й конкретними кроками, освітня система зможе вийти з війни не лише вцілілою, а й сильнішою.